>> |
№41918
>>41907 Господи, як же хочеться придністровочку...
Наївну, трохи безглузду, з акцентом миленької сільської клуші. Щоб не вимовляла, або забувала деякі слова і питала в мене, і розмовляла ще так, ніби її трохи заносить і вона сама не розуміє, про що йдеться. Хочу уткнутися в її пишні груди, і тихо прошепотіти... - Я український Окупант... Я прийшов окупувати твоє село... І твоє серце... І щоб вона відштовхувала мене, робила з себе недоступну дiвчину, щоб тихеньким голосочком кричала: "Ни не трогай меня украинский оккупант, что ты делаешь, нет, не трогай меня там, не прижимайся к моей груди! Я приднестровка, гордая из Тирасполя! Не вожусь с украинцами! Не там...".
Я б продовжував притискати її до себе, втикатися в її пишні груди, вдихаючи аромат її білястого тіла, торкаючи її волосся, погладжуючи по її широких стегнах, вирощених на придністровській землі... Водив би долонею по її попці, відчував би ніжну шкіру, загляд якби в її очі, в її блакитні очі, бачив би її почервоніле личко, її маленький кирпатий носик, відчував би її трепетне і боязке дихання. Не бійся дівчина, я тобі не вороженька, я прийшов ... побачив ... переміг ... Але виявився переможений тобою ... Я повалю тебе на сіно, позаду якого догорятимуть т54, і виднітиметься у вогню Бендери... Я ще раз загляну тобі в очі, і побачу не злобу, ні. Я побачу смиренність... Смиренність переді мною українським Окупантом... Я не буду з тобою грубим. Я наклонюся нижче, і знову до твоїх грудей, відчую вихідний від них жар, побачу як здіймаються твоє груди, опущусь нижче, до твого животика ... Там скоро буде наша спільна дитина ... Він буде українцем .... Я опущусь ще нижче, і ти в останньому пориві, спробуєш зобразити з себе неприступну дівчину, тихенько проспіваєш...: Нет, нет, Не трогай меня там...
|